Ми живемо в маленькому мальовничому селі Держанівці на Поділлі. З трьох сторін наше село оточене лісом. Струмок, який протікає в нашім селі впадає в річку Студеницю. Наше село розташоване далеко від великих доріг і залізниць, тому у нас завжди чисте повітря. Ми дуже любимо наш ліс Мокрець. У будь-яку пору він вабить нас. Влітку ліс пригощає нас запашними суницями, восени задаровує багряними барвами, а взимку – це казкова снігова країна.

Та найдужче нам подобається нам ліс у весняну пору, коли настає пора цвітіння маленьких білих квітів – підсніжників. Ще не скрізь розтанув сніг, і гілки дерев ще зовсім голі, а вони, маленькі сміливці, вже напинають свої листочки – стріли, пронизують ними промерзлу землю, торішнє листя чи хвою і поспішають привітати своїм білим цвітом весну. Не бояться вони ні нічних заморозків, ні лапатих снігів. Останні примхи зими тільки загартовують ці ніжні квіти. І як тільки весна переможе зиму і сонечко кілька днів погріє землю, тоді для підсніжників – справжнє свято – весняний бал. Квіти за кілька днів користають, розкривають свої чашечки-голівки і ніби аж видзвонюють, хитаючись у такт ніжному легенькому вітерцю: «Весна прийшла, весна прийшла…». Щасливий той, хто може побачити цю красу.

Звідусіль ідуть до нашого лісу дорослі і діти. Хочеться вірити, що кожен, хто доторкнеться душею і серцем до цього весняного хороводу, стане добрішим і лагіднішим, сповнеться сміливістю і ніжністю цих квітів і не зможе заподіяти їм лиха – зірвати, знищити. Ось яке весняне диво є у нашому лісі.