Ми
живемо в маленькому мальовничому селі Держанівці на Поділлі. З трьох сторін
наше село оточене лісом. Струмок, який протікає в нашім селі впадає в річку
Студеницю. Наше село розташоване далеко від великих доріг і залізниць, тому у
нас завжди чисте повітря. Ми дуже любимо наш ліс Мокрець. У будь-яку пору він
вабить нас. Влітку ліс пригощає нас запашними суницями, восени задаровує
багряними барвами, а взимку – це казкова снігова країна.
Та
найдужче нам подобається нам ліс у весняну пору, коли настає пора цвітіння
маленьких білих квітів – підсніжників. Ще не скрізь розтанув сніг, і гілки
дерев ще зовсім голі, а вони, маленькі сміливці, вже напинають свої листочки –
стріли, пронизують ними промерзлу землю, торішнє листя чи хвою і поспішають привітати
своїм білим цвітом весну. Не бояться вони ні нічних заморозків, ні лапатих
снігів. Останні примхи зими тільки загартовують ці ніжні квіти. І як тільки
весна переможе зиму і сонечко кілька днів погріє землю, тоді для підсніжників –
справжнє свято – весняний бал. Квіти за кілька днів користають, розкривають
свої чашечки-голівки і ніби аж видзвонюють, хитаючись у такт ніжному легенькому
вітерцю: «Весна прийшла, весна прийшла…». Щасливий той, хто може побачити цю
красу.
Звідусіль
ідуть до нашого лісу дорослі і діти. Хочеться вірити, що кожен, хто
доторкнеться душею і серцем до цього весняного хороводу, стане добрішим і
лагіднішим, сповнеться сміливістю і ніжністю цих квітів і не зможе заподіяти їм
лиха – зірвати, знищити. Ось яке весняне диво є у нашому лісі.